сестри зустріли його на подвіррі, ввели в хату, а там батько збірався „з молитвою йти“ й вже стояв зовсім готовий.
— Здоров! здоров! — каже старий, як Антосьо підійшов привитатись. Та привитавшись, і став неборак під грубою. А батько підійшов до його, погладив по голові й каже:
— Змерз, га?
Антосьо нічого не відказав і навіть не подививсь на батька.
— Та подивись бо на мене! — каже тато й взяв його рукою під бороду та й підняв голову. Та голова підвелась, а очи в землю дивились, або по боках.
— То й не подивишся на батька? — каже пан-отець. — Не візьму-ж я тебе з дзвінком, як з кропилом піду! Візьму паламарчука!
Антосьо й глянув, та зараз же спустив очи до-долу. О. Гервасій відступився: — нема часу, — каже, — треба з молитвою йти; — й до жінки: та який мізерний став!
— Або-ж там не вимучать? — озвалась пані-матка. — Не доїсть, не доспить… Не даремне мої татуньо покійні було кажуть, що то будуть не ученики, а мученики…
Нічого не відказав пан-отець: взяв патрахиль з хрестом і требником, взяв патерицю й пішов з хати; в сінях гукнув на міхоношу, й потяг за ворота. Тоді тільки пані-матка завважила, що тут й дочки стоять, та й гукнула:
— Ви чого стоїте, як свічки? Й ти, корова,
