гу свою виговорити, та й задумався: що й як написати в Кукілівку? Як би на певен час замкнули, то просив би підождати, а так… Що з сього вийде?… Думав-думав, та й написав все, що сталося, і просив відпису. Ждав-ждав, не діждався, наче пішов лист у море на дно. Як приїздить Робусинський — вже під „рукоположеніе“. Де женився? де? що?… — У Кукілівці, каже, а висвятиться в Солодьки…
— Доле-ж моя неприкаянна! — залаяв Антосьо й пішов до архирея, впав у ноги й просить: — визвольте мене, бо з голоду пропаду, або буду хабарі брати!
— Какой же ты непорочный! — процідив той кріз зуби. — Вставай, — каже, — да подавай прошеніе.
На архирейскім хуторі був діякон, а в його сестра — погана, та стара, та зїдлива. От архирей і каже:
— Женись на ній, то візьмеш приход, а ні — поки я тут, не надінеш ряси.
— Чорт його побери! — подумав Антосьо, — не я первий пропаду, не я й останній. Коли не Галя, то хай і Свята Варвара буде, а я зарівно пропав, бо не буду любити…
Через місяць співали Антосьови: „Исаіе ликуй“; через другий і сліду його не було вже в Камянци: на парафію поїхав з своєю жінкою красою…
