поставлено: „біяй вѣрнаго или невѣрнаго да извержется“.
— І побє таки, не то приторкнеться, і не ізвержеться! Хіба ти не знаєш попів, що бє, аж роскрівавить, і йому ніхто ні слова, ні пів-слова. Не такий тепер світ, щоб за правду стояти. Тепер неправда з панами в світлиці й всюди, а правди й зазором не видати, як торішнього снігу.
— Тільки сорома наберешся, — додала мати, — бо ти гірш другої баби.
Колупнуло Антося за серце: як таки — я, богослов, і гірше баби! От же докажу, що не гірше… І з сього часу явно став проти Тимохи: чи в-дома, чи в гостях; чи прилюдно, чи на самоті — просто й ріже. Тимоха подався, притих; мати й взяла собі в голову, що Антосьо важнюща парсона, коли й Тимоха проти його ні-чичирк; і думає, що Антосьом можна залякати Тимоху, як плачу́щу дитину дідом, чи чим другим. От раз в перепалці й різо̀нула Тимосі:
— Ви бушуєте, поки нема мого Антося, а хай-но приїде, то дасть він вам гарту!
— Хто? хто? — з гнівом закричав Тимоха, — твій Антосьо? Ха-ха-ха!
— Засмієтесь ви на кутні!
— Ха-ха-ха! Такой дуракъ?!
— Хто дурак? Антосьо? Та ви й у́стілки його не варт з цілим своїм родом кацапським, різацьким гніздом, поганцю їдѐн ходиш!
— Який я поганець? який? який? говори, стара відьмо! — з гуком присікавсь Тимоха.
