Засяде сей на скільки ночів; Антосьо купить свічок, поставить для духу з пів-ока; й проповідь як виросла.
— Ану, горобчику, перепишіть мені отсю штучку, — попросить тоді Антосьо якого ретора. — Я вам тютюну за те.
— А дасте-ж? — питає ретор.
— Чому-ж би я не дав? — озветься Антосьо.
І прийде ретор, пише. Антосьо йому поставить тютюн з коробкою, булку, ковбасу, й на кінці дасть цілого пів-фунта тютюну, та ще й попросить прийти послухати, як гратимуть.
— Спасибі! — відкаже ретор, позираючи на заробіток. — Як буде треба, то й ще кажіть. — І піде, думаючи: — Ото наслухаюсь музиків!
И всі спокійні: Антосьо чи сяк, чи так, а встатчився в слові; пан-отець має проповідь, ретор тютюн, а богослов, що писав, учти жде й діждеться. А там ще й на празник або-що загремить з Антосьом в гості на село. І не нарозсказується опісля, які дива там бачив; а панянок яких! чудо-пречудо! Як балака, то наче бисером сипле; співа, як соловейко; хороша, як схід сонця, а добра-добра, як янголь!
— А все такі нема лучшої, ні кращої, як моя Галя! — подума собі Антосьо. — О! моя голубочко! — каже сам до себе, мов би се її голу́бить…
Невиданське діло, щоб семинарист так довго не забував коханої! І Антосьо само-собою забув би її й тепер, як в реториці забув, як би не надало йому оту молитву видумати: молившись, що-раз згадував дівчину і дав серцю волю, — то зако-
