— Мав би хто поспитати, кажіть, браття, що ще не прийшов.
— Не будеш хіба? — питають.
— Ні, буду! тільки треба на часинку тут до одного знайомого.
— А інспектор?
— Я крізь реторику.
Семинарія тилом виходить в цвинтар до собора. Тут само собою семинарської сторожі й зазору нема; то хто хоче втікати, йдуть в реторику та крізь вікно й махають. Так зробив і Антосьо, та ще попереду позичив бурноса у одного ретора, йому-ж оставив шинелю, а мав її синю. Ретор же мав оставатися[1] в класі, то й каже: — беріть мій, бо я однак не піду на обід.
Подякувавши, поліз Антосьо крізь вікно. Побачивши себе за семинарією, вільнійше дихнув, зробив ступнів з десять, а там брама з цвинтаря й за брамою купу снігу намело. От і пішов він за браму та так натирає чуба снігом, так натирає. Натер аж капає, причесався й пішов на вулицю. Та не йде куди, а кругом поуз семинарію і в клас. Став коло фірточки, подививсь і сховавсь назад та й киває на тих, що ще тільки в клас тягли — дає знати, що інспектор на вловах. Через минутку, виждавши, як інспектор сюди тилом обернувся, Антосьо шурнув у фірточку та навшпиньки, тихе-
- ↑ Поки ще в семинаріях ходили в клас і після обід семинаристи, само собою не всі, мали за звичай оставатися в класі, не йти б то на обід до-дому, щоб більше часу мати на учення. — Прим. авт.
