клонився. — Дасть Бог осінь, безпремінно відвезу вже Масю, а ті ще підождуть.
— Здайтесь, xięże, на мене. Я вас люблю, шаную; то з хіттю возьмусь відшукать добру учительку. Для ваших дітей й я не менше за вас щастя бажаю… Ага! може ви чували про паню Печержинську?… — заговорив далі, мов би здогадавшись.
— Що в Тернівці?
— Егеж.
— Та чув, тільки…
— Дотепна учителька, — перебив пан, — вмілая, й особа zacna. Я сам її знаю. І компанію там панна Марія матиме, бо дітвори в пані Печержинської чимало в науці, — сказано, дотепна учителька! А я, xiężuniu, там сам буду на Спаса на ярмарку[1] й переговорю, щоб не дорого з вас взяла.
Й знов подякував пан-отець за доброчинність й пішов до дому, твердо вірючи, що всі предки його були хамство, дурні: не знали добра й не варті доброго слова; що попівна, як не вміє по-лядськи, то не варта й того, щоб на ню сонце світило. Й тяжко йому було, що дав дочці вирости до чотирнадцятого года, а не навчив й слова сказати по-людськи; й молився: „Господи, прости моєму невідінню!“ — Отож й сумував так, до дому йдучи, а на вечір знов потяг до двору на пораду.
Ніхто не бачив, як о. Гервасій вже на сей раз вертався з двору — чи смутний, чи веселий;
- ↑ На спаса в Тернівці роковий ярмарок стає.
