і видрикгує мазура, витряса польки й всяких других. Таким побитом привчивсь Антосьо до всяких танців, що став хлопцем хоч куди; й поки перейшов у философію, то вже мав від других дичарів і тютюн, і ковбасу, й різні ласощі за науку — що вчив танцювати. І всюди показував: і дома, і в клясі, і в бурсі — де тільки доводилось. Інспектор знав, що він такий митець, та не мав, як причепитись, то було, тільки перекривляється і то навмані, іноді навіть і не в тім клясі, де Любораченко, бо й у вічі його не знав. А тим часом реторика минала, й Антосьо все в мову входив і між товариством, і в городі. Чи до бѐсіди, чи до танців, чи до чого — Антосьо, як би не ретор, то всюди був би ватажком; а там не всі йому піддавались — не того, що він не вміє, або що, а того, що — де-ж таки? ретор! фе!… То виробився так Антосьо, поки вся реторика минула; а ще прошлими вакаціями був зовсім не такий: несміливий, бандуроватий, тільки зазнайко такий, що куди-куди!
А бідна мати ускаржалась йому на Тимоху, що все собачить: і то моє, і се не ваше. А як озвешся, то так і гукне: „молчать, бо зъ хаты выкыдаю!“ Жила вона, як і за о. Якима, в старій хаті й думала, сердешна, що, як вона мати, то всюди має право, й носила ключі при собі. Тимосі се не подобалось; от і пристав він до жінки: „відбери, та й відбери ключі від матері!“ Віддала стара ключі, та не сіла, руки склавши, а все таки мішалась то в одно, то в друге — сказано: „молоді хазяї, думає, чому й на пуття не навести?“ А
