А третій: — А ляхи приповідають: kupić, nie kupić a targowvać wolno. Пішли по „православну“ так собі на вдачу, — на щасливого долю, як то кажуть; а ті, що зостались, ждали не так горілки, як бажалось довідатись, чи встане шинкар, бо вже таки добре пізно було. А поки що курять та й курять; дим стовпом стоїть, а вони й ще підчадюють. І язик розвязався, що гомонять, та й гомонять; вже й не грали тільки гуртом співали й церковних і всяких. Ніхто про уряд і не згадає, а суб-інспектор уже в хаті — тільки придивляється. Далі один по одному, й запримітили та хіп куричку з рота та в рукав, і стане, витягнеться.
— Ти! ти, здається, курив? — каже „суб“ Антосьови.
— Хто? я курив? — озвавсь Антосьо, — та я з-роду й в губу її не возьму; й сидіти не буду там де накурено…
— А тут чого сидиш?
— Бо се моя станція.
— Ти-ж кажеш, що не можеш сидіти, де накурено?
— Бо й таки правда!
— А хіба-ж тут не накурено?
— А вже-ж ні.
— А поглянь на хату! що се? не дим? Поглянь!
— Та я вже дивився.
— Що-ж то? Дим? га?
— Та дим же!
— Ти-ж кажеш, що тут не накурено?
— Бо таки ні.
— А звідкіль же дим узявся?
