Дав йому басиста гроші, а сам побіг: — почкай — каже, — я зараз вернуся. — І в ту ж мінуту приносить пляшку: — на, каже, й посудину.
— От якої живиці! — озвавсь бурсак, — а я думав, що й справді живиці, та й думаю: де тут крамничка через хату, що я її не знаю?
— А хіба-ж се не живиця? — каже скрипач.
— Ще й правдива живиця: хоч якого оживить! — озвавсь басиста, а бурсак:
— А за всі брати?
— За скільки влізе, — каже басиста.
— То може-б більшу посудину хай би взяв? — питає скрипач.
— Буде й сього, — каже басиста, — бо як не подужаємо, то щоб не вивітрилась.
— А закусить? — бурсак питає.
— Закусити єсть, — озвавсь Антосьо й додав: — ти ж, брате, не гнівайся, що ми тебе, гостя, посилаєм: і сам же випєш. А признайся: ти-ж і на Різдво, й на новий рік, і на Ордан не то не пив, а й не бачив, як пють?
— Ні, на новий рік випив, — каже бурсак і пішов.
— Хутче ж! — гукнув басиста.
— На одній позі, — озвавсь бурсак вже з-за порога.
Не питали Антося, де святкував, бо всі знали, що в дядька; а питають: — що бачив на селі?
— Що бачив? — каже він, пораючись коло своєї скрипки, — гусей, курей, индиків бачив; бачив телята, ягнята, — сказано, як на селі.
— А віслюка не бачив? — пита басиста.
