поспитать словом, й тільки міною показав, що питається, й загув крізь ніс. Далі встав на ноги, розхрістаний, нечесаний, тільки в шматті, й пішов на двір. Мася пішла в пекарню. На порозі зустрів він пані-матку, що горщик несла.
Гм! гм! — загув, показуючи рукою, що ніби — зійди на бік. Посторонилась пані-матка, а він чвиркнув водою через поріг, застогнав й питає:
— Чи не маєш, серце, що смачненького з'їсти?
— Та чого-ж тобі?
— Так чого смачненького, — відказав, чухаючись одною рукою, а другою державсь за одвірок. Через годину пан-отець затерав сметану з свіжим сиром, випивши чарку оковити. Таки добре підопхавши кишку, він згадав й пані-матку, та й гука:
— Попаде, попаде!
— Та чого там? — озвалася вона.
— Йди, серце, їсти!
— Їж, їж! — каже попадя. — На тім й скінчилось.
Вклав пан-отець пів буханця хліба та мисчину сметани з сиром, надяг підрясник і потяг за ворота, зоставивши мухам долизувати в посудині.
Вже пані-матка і з робітником вправилась і все, а пан-отця ще не було зо двора.
Ми себе забули і своєї мови цураємось, а ляхи, — хоч які то вони на Поділлю: ні нашим, ні вашим, — не цураються своїх звичаїв, не соромляться, що вони ляхи, а не хто другий. Та ще мало: вони думають, що наша правобіцька сторона — то Польща, і так діла повели, що лядщина́ там зовсім взяла верх. Як би́ в нас наука друга! — а
