не бурсаки… — 3 сім словом мигнув він під бороду бурсака, що тут же стояв поблизу.
— Пашов! — озвавсь той і каже: — язиком мели, що хоч, а рукам волі не давай!
— Ой-же, зазулько моя? А щурі[1] смачні? добре наїдалисьтеся?
— Он кінчай, що почав єси! А се й сам дізнаєш, коли дасть Бог, що й твого батька вхопить.
— А твого вже вхопило? То мого не чіпай, бо битиму.
— Ну-ну! кінчай отам!
І той почав:
— Так, кажу (відкашлянув і сплюнув), зібралось нас вісім чоловіка своєкоштників на кватиру до одного столяра. Всі, знаєте, хлопці руччі: чи в баштан, чи в яблука, чи вибити, чи випити — всі, як один. Радіємо так, що годі. Та не пройшло більш місяця, як тягнуть нас всіх вісьмох до інспектора, й він все нам розсказує, що ми робили, що навіть думали зробити. Все знає!… Що за чорт? Всі, здається, добрі, а один діявол єсть. Не вже-ж самих себе остерігатись? А про те ні гадки, що Робусинський через тин. Він вже й битий був за доноси, то закаявсь і притихло. Хтось таки поспитав його: „чи не ти язика присолодив?“ — та він руками й ногами відхристюється. Не Дух же Святий навиває інспектора! От ми й зговорились докопатись до донощика. Аж от кінчаються мясниці, настає масляна. Роспустили нас на масницю, а ми й завели вараниці й давай рі-
- ↑ Пацюки.
