Антосьо слухав сю мову, а вона йому й голови не держалась: он по жнивах до Камянця на екзамен, то не до весілля.
— О. Яким вже й не перевозяться, — заговорив далі чоловік.
— А як же? — запитав Антосьо.
— Та так. Доїзджають з тієї парафії. Кажуть би-то, подали прошеніє назад на своє місце.
Справді, о. Яким як почув, що архирей обіцяв жениха, то й не став перетрясатись; а що перевіз — тут було, а решта й на тій парафії: що-ж, — думає, — не встигну перевезтись, а там і вибирайся. І вже сидів, як горобець на колі, поки не зженуть.
Настала перша Пречиста. День був чудо, що за хороший: сонечко гріло, легенький вітрець подихав, на небі ні хмариночки! Селом дівчата все в квітках та в білих-білющих вишиваних сорочках. Як би се в гетьманщині, то співи не вгавали-б, а там сього немає: ходять, жартують, сміються, — здорові, то й веселі; хороші, то й щасливі.
А в двірку пані-матки Люборацькои, як на похороні: тільки гуси кричать під порогом та чечуга реве. Іноді вийде дівчина-наймичка, „гиля!“ крикне і побіжить через подвірря. О. Яким ще з церкви не вийшов; Антосьо ходив по хаті та люльку курив; стара також у церкві була; а Мася з Орисею гиркались, — та каже: „тобі жениха пришле архирей“, а та каже: „тобі“.
А селом кацап іде, точка-в-точку коробейник: і на тімї йому розділено, і потилиця підголена, і в китаєвім ормяці, в личаках; через плечі, за-
