Трохи посперечавсь Антосьо та й каже:
— Через вас, браття, тільки поїду та через просьбу сього чоловіка; а без сього — сучий син, що ні ногою з місця!
На роспрощання поставили могоричу: той злотий, той два — і зашуміло в голові. Почувши хміль, хлопці роз'ятрились — тільки б гуляти! та де в біса грошей взяти?
Як би до кожного підвода була, то ще пів біди-лиха; а то лиш до Антося; а мати всього тільки карбованця прислала, щоб на дорогу було, а довги, на случай будуть, то просила духовника поплатить, як свого братиме з шкіл. Та Антосьо не задумався. Кинув оком на свій похвальний лист, що лежав на столі, і каже: „ось гроші!“ схопив його в руки і аж головою струснув та й побіг з хати.
— Куди ти? — гукають.
— Пождіть мінуточку, а я вернусь з могоричем.
Не могло сим і в голову зміститись, як Антосьо через похвальний лист на гроші розживеться; а він потяг просто до Кромбера. Поздоровкавшись з купцем, як годиться, Антосьо почав:
— Пані Орун! я в вас не раз грішми сипав, то ви вже знаєте, що я на копійку не жадѐн: маю, слава Богу, не одну тисячу. Та ось що: перевели мене, бачите, в Камянець, то треба гульнути, а в мене, як на те-ж, ось один карбованець в кишені. Сього мало й на закуску. Так будьте ласкові, дайте мені вина на пять карбованців та ще й з десять карбованців грішми. Не сьогодня — завтра пришлють за мною підводу, то я вам віддам та ще
