каже далі, піднявши руку над головою, — о! бач! — І з сим словом поклав бумажку на стіл, і разом зо всеї сили вдарив кулаком.
— Та я не беру, й не бачу, — каже Антосьо, — хоч і за вікно викинь. Я-ж тобі позичив? Ти-ж мене просив?
— Та я тебе просив, щоб на-рівні стали з тим сучим сином, що он до образа пнеться, та не може зняти.
Той і справді топтавсь по подушках, стогнав, а св. Миколай все на гвіздочку висить.
Почувши ту мову, Антосьо приступив до його й тиче в руку ще десять карбованців, і торка, що „сховай, аби той не бачив“. Повеселійшав неборак, побачивши, що таки „не гниє його“, що таки на-рівні стали, й почав запихати в кишеню обидві бумажки. Антосьо тим часом налив стакан вина випив і почав припроша̀ти: — „пийте, браття!“ — хоч тут був всього один брат, а другий все стогнав коло образа.
— А ти-ж віриш мені, що я не брехун? — каже той, що присягався, — як віриш, то випю.
— Братіку! — почав Антосьо, — братіку!… ш-ш-щоб мене грім побив, як не вірю. Та щоб я тобі не вірив, мойому приятелеві? я? тобі? та я не знаю що!…
Обнялись і поцілувались. А той, що стогнав коло образа, мабуть розсердився, бо разом як сіпне, то так і дав сторчака аж під стіл. Простягнувсь тут, поцілував образ і сунув його під кровать.
— Полеж, — каже, — ти там, а я тут трохи відпочину.
