— Ух! — каже, — как я зашмалілся! а пилі сколько!
— Як на свинячім стегні, — озвалась Мася.
— Ну — да! То есть — как у тєбя на шеї — ти хатєла сказать! — озвавсь Антосьо.
— Зовсім ніт, — каже Мася, — в мене шия чиста, — не віриш, то подивись: я що-дня мию, хіба вже прем часу не маю.
— Ґдє видано, ґдє чувано, чтоби свиндя, — на се слово наліг голосом, — та шею сєбє умівала? — каже Антосьо.
— То ж — свиня, а то — Мася, — озвалась Орися.
— А я мєжду вамі не разлічаю, — Антосьо каже, — і то свиндя, і то свиндя.
— То свиня ж ти сам! За що ж ти мене свинею нарікаєш? — озвалась Орися.
— Бо ти свиндя! Просто свиндя, єще і бурая, тупорилая. Вот тєбє — єй Богу!
— Навчився! — каже Текля.
— І ти, паросёнок, смєєш? Так і дам! — І замахнувся кулаком.
— А зась! не знаєш? — озвалась Орися. — Ще не ти тут ста̀рший.
— Чого ти? чого ти? Я і тєбє „по макоѣдахъ!“ — гукнув Антосьо.
— Tak i być powinno — защебетала Мася — ładnie! Oto ładnie!
— І ти, Брут, против мєня! — сумно заговорив Антосьо, а далі й крикнув, — молчать ти, ляшка проклята!
