— Он з Ковинським в косточки іграл, когда ми пришли к нему у квартиру, — сказали ті, що привели Антося.
— Ти с Ковинським сашолся? Ти знаєш, что такое Ковинській?… Зараза!
Як почав, як почав вговорювати, то Антосьо те згадав і заплакав. А в сінях чути: — гу! гу! — То бють.
— Ковинського! Ковинського! — почали ученики.
— Слишиш? — каже учитель.
— Слишу, — відказав Антосьо.
— То і тєбє будєт. — Считай!
Налічили і сорок, і пятдесять, і шістдесять.
— Довольно! — хтось крикнув. И все стихло, тільки чути: о-го-го-го! о-го-го-го!
— Счітал? — питає учитель.
— Шестдесят, — каже Антосьо.
— То і тебі будєт, єсли не будєш учітся.
— Буду! — каже Антосьо.
— Сматрі же! ступай на мєсто!
Антосьо сікнувся до первої парти, де попереду сидів, бо був пятим в первім розряді.
— Куди? Куди? — заговорили ученики. — Твоє місце на Кавказі! — Кавказом звуть останні парти, де сидить „гебесня“. Поки Антосьо чобіт шукав, написали нові списки й його знесли в третій розряд.
Пішов Антосьо, понурившись, і сів та й думає:
— Не буду-ж я вчится, коли мене тут засадили межи гебеси.
Як виходили з класа, учитель наказав, хто поблизу живе коло Антося, щоб його мав на оці й
