дівчина з десятилітної дитини стає відданицею; хлопець парубком стає, і вуса голить; а хто віддався, женився назад тому пять літ, того діти обсядуть, або й злидні… Чого не лучається за пять літ! і скали перекидаються, й гори перевертаються — то де ж людині не переміниться!
Теклі вже одинадцять стукнуло; вже соромилась, як назвать її дитиною — панянкою себе звала, тільки малою. Люборацька за пять літ з гожої молодиці, повновидої, румяної — такою шкорбою стала, що як би не шкура, то й кістки розсипались би; й вже сивиною коси полискувались, тільки не видно було, бо в хустку завязувалась. А Крути стоять, як стояли, й стоятимуть, як стоять, — все на однім місці. Все там же класи й такою-ж старою гонтою вбиті, аж чорні, й той-же розбитий дзвінок на стовпі висить, і тою-ж дорогою до смотрителя ходять, і так же калачі та вино носять, і так же бояться йдучи — все так же, як колись було. — Та й тут не без переміни: спогляньте на дітвору. Хто щебетав, як дівчина — став баса говорити; кому ноту привязували — тепер другим привязує; хто для всіх був попихачем — тепер став другими попихати; а давні, хто попихався другими, й слід загубили, тільки слава ходила, що були та й загули.
Й Антосьо вже був у четвертим класі, вже він орудував і малими, а не раз і хазяйкою; й вже не жив у Волоської, а знайшов собі станцію на тій магалі — за містом та за яром на крутій горі. Там жила шляхтичка паня Пйотрова. У тієї Пйотрової поставили Антося на станцію, як ото бать-
