— От нам і на руку.
Благочинник добре знав, що жениха не знайдеться, бо всі знали Масю, а мав надію, що архирей своєю властію скаже кому женитись, то хто-не-будь і втопить свою голову. А справившись там, пішов пані-матку вговоряти, щоб не зважала на старшу, а як лучаться люде до меншої, хай з рук не спускає. Тим часом написали до архирея просьбу, щоб жениха прислав.
Дивне се діло! дівчата просять: пришліть нам жениха; а вдивишся, то нічого дивного нема. Хто топиться, й за бритву вхопиться. А попівнам сто раз лучше втопитись, а ніж зостаться дівочити при матері вдовиці: й мати пропаща, й діти зведуться ні на-що. Безнадія й розум одійме, й серце, й вийдуть з них не дівчата, а клоччя; не людина, а пшик — без волі, без всього: тільки й знає, що на Бога звертати: чи гріх, чи сором — все Божа воля. Свою недолю вони дуже добре знають, й не одна безщасниця мати просила й просить жениха для свого дитяти, бо їсти нічого; не одна безщасниця-попівна за тим же для себе й своєю парсоною з'являлась до архирея, та не одна й буде з'являтись, нім здогадаються, що вони не щенята; нім подивлються й на них людяним оком. Вона плаче, що сором, а архирей каже: „слезно просила“ — й посила якого бідолаху, що ні кола, ні двора, — ні роду, ні плоду. Той встрягне, де й покажуть; а там пє-пє, аж вухами ллється! Або трапиться який урвиголова, що згнущатиметься цілий вік; найбільш посилають тих, кого ніхто не хоче, а сирота мусить, бо то воля владики.
