Мася мовчала, тільки дивилась. А богослов підійшов до того образа, подививсь та й каже:
— Позвольте свічкою присвітить! — І простяг руку до свічки. Та якийсь Ляшок вже й присвічував. І всі очи повитріщали. Дивились всі, тільки Мася ніт; довго дивились мовчки, але один Ляшок каже: — „красавиця!“
— Совершенная красавиця, — озвавсь богослов.
— Бач, — почали Ляшки проміле себе, — красавиця! га! бач! що то богослов, а ми й не завважали.
Богослов відступивсь, й свічку на столі поставили, та не сідали, бо Іван Іоаннович стояв; далі він сів, й всі сіли. Се-б-то так шанують його, що як він не сіда, то ніхто не сміє.
То Іван Іоаннович задумав комплімент сказать панянці й так прибірався. Озвеличивши панянку тим, що вона походить на Богородицю, він Богородицю назвав красавицею, тоді каже:
— Ей-ей! от як дивлюсь на вас, панно Маріє, то наче на той образ; а як на образ дивлюсь, то наче на вас — їй Богу!… Точка в точку! — І осміхнувся, та й почав відкашлюватись й люльку набивати.
А ляшки кажуть: — І ми так: як дивимось на панну Марію, то наче бачим Богородицю… ей… ей… — Еге-ж так? — пита один у одного.
— Таже так.
— Як би не так, — каже третій, — то пан богослов не казав би.
