Попереду мов орел,
Аж по над хмарками
Красувався охвицер
Перед козаками:
Чернобровий, молодий,
З личиньком дівочим
Хто ж такого покохать
З паночокъ не схоче!
Хіба може де яка
В світі королівна,
То йта тільки при людях
Скаже «я не рівна»…
О такий то охвицер,
Прапорщик Черкашин,
Він, здаеться, за квітки,
Трохи чи не кращий.
І нащо воно, скажить,
Творить Бог во віки,
Що то родяця на світ
Гарні чоловіки?…
Щоб кохали їх жінки!
Бач, на віщо, люди.
Без кохання бо й людей
На світі не буде.
А на щожъ воно на світі
Та краса жіноча:
Біле личко, чорні брові
Ясні, карі очі?
Догадайтесь самі ви,
Та краса на що червоніе,
Що як глянете на неі
То аж серце мліе.
А я тілько роскажу вам,
Що трава и квіти
Цвітуть любо, зеленіють
Із весни, а літом
Ті й квіти, та й ті
Вже краси не мають,
А зімою ті й квіти
Зовсім пропадають:
Нащо ж тіи люды злі
Та зривают квіти
В тую пору, як ті квіти
Зацвітут на світі?
|
Нащо ж тая доля злая
Забірала з світа
Людську молодість в ту пору,
Коли треба жити?
Я не знаю, Бог те знае,
Нащо та пригода
Творе з нами що захоче
В молодіи годи.
Хто ж те знае, хто вгадае
Де кому що буде?
Хто собі добуде долю,
Хто й себѣ загубе?
Алеж вовка як боятись,
У ліс не ходити,
Теж і смерті як боятись,
То не треба йжити.
От і цей, панок казачий,
На кріваве діло
Иде з хлопцями своіми,
А так любо йсміло
Выглядае, так ниначе
Він йшов до клубу,
Або з кралею під руку
Прямував до шлюбу.
Станція Катеринодара,
На шляху вагони.
Политять орлы Кубані
Нихто не догоне.
На плотхвормі війскова
Музика ім грае,
А козаченьки зійшлися
Пісеньку співают
Де котрі, а другі
Танец кроковьяку
Танцювали любо,
Іншій так варнякав,
Що попали, аби б тілько,
Щобъ не сумовати.
Щоб від себе відігнати
Ту журбу прокляту.
А один якийсь, не знаю,
З біса сміхотворец
Як завив було спивати,
Як потяг у гору.
|
