— 13 —
ѣхать къ женѣ, но, простоявъ нѣсколько секундъ, махнулъ рукой, надвинулъ папаху и, ударивъ плетью „Вороного“, карьеромъ пустился догонять товарищей.
Оксана лежала на гарбѣ без чувствъ, а Иванько плакалъ и рученками рылся въ ея пазухѣ.
А вдали лилась лихая казачья пѣсня.
И одному лишь Богу извѣстно, кто изъ этихъ удальцовъ опять увидитъ свой край родной, родную Кубань, свою станицу и милыхъ сердцу людей…
Выхід козака на війну.
Благослови мене, батьку,
І ти, рідна мати
За людей міні хрищеных
Защитою стати.
А теперь прощай, мій батько,
Прощай, стара мати!
Прощай жінко, ну чого ти
Почала ридати?
Перестань бо, успокойся!
Ну лишь поцілую…
Зоставайсь, бувай здорова,
А я помандрую;
Помандрую ни до шинку, —
На кріваве поле,
І там з ворогом побьюся
За хрищеных волю.
Не ридай бо, перестань бо!
Не на вік покину.
Не забаромъ повернуся,
Коли не загину.
Прощавайте, моі милі,
Діти-анголята!
Як помру я, виростайте
З ненькою без тата.
Виростайте, будьте храбрі,
Вас благословляю
|
І за вашу щиру долю
Господа благаю…
Так усякий з нас прощався,
Як виходив з дому,
Щоб не дати поглумитись
Ворогу лихому
Над Россіею святою
І хрищеным людомъ.
Краще ми за рідних долю
Горювати будем…
В день четвертый лютня
В Катеринодарі,
Були хлопці, був і я
На Новім базарі.
Всі станишники гуртомъ
В магазин ходили,
Чого в кого не було,
То все покупили.
А у сьемый день як раз,
Вже як вечеріло,
Гучно музика ривла,
Аж серденько мліло.
Не висілля то було,
Де музыка грала:
Через город козаки
З паном прямували,
|
