Коли який небудь землячок починає вам доводити про бідність української мови, — а „землячки“ мають особливий до того потяг, — то як найвищим доказом побиває вас таким афоризмом: „Вѣдь в вашей мовѣ всѣ культурныя слова чисто русскія“. І лукаво прижмуривши очі й зробивши павзу для ефекту, з виглядом переможця додає: „Какъ, напримѣръ, будетъ по вашему телеграфъ“? Отямившись од остовпіння, яке повинно викликати таке влучне запитання, ви звичайно кажете землячкові: „А скажить, будь ласка, як буде по вашому, по російському, те саме слово телеграф“? Коли ж він здивується теж, не розуміючи в своїй загально-російській простоті вашого запитання, то ви йому популярно поясняєте, що слово телеграф зовсім не російське, що воно чуже слово і в російській мові, і в французькій, і в кожній иншій, окрім грецької, і далі відкриваєте йому Америку, що його славна російська мова навряд чи багатша за українську, бо має в собі теж чимало чужомовних слів, нагадуєте йому про такі спеціяльні словники, як „60000 иностранныхъ словъ въ русскомъ языкѣ“.
Але багато є людей, які хоч і знають, що чужомовні слова в українській мові є власне чужомовні, а не російські, але визнають, що мова наша була б і багатшою й більш зрозумілою для народа, коли б у їй не було тих чужих слів і щоб на кожне поняття ми мали свій рідний вислов. Де хто
