–ическій, повинні кінчатися в українській мові на –ичний: математичний, алгебраічний (іч а не їч, фільольогичний, антропольогичний, геометричний.
Прикметники, що взято в російську мову з закінченням на іонний, у нас треба кінчати на –ійний: позиційний, лекційний, ревізійний.
Треба писати через іаль: принципіальний, нотаріальний, адвербіальний, лябіальний (губний), але через іяль: губерніяльний, парафіяльний, колегіяльний, бо імена від яких походять ці слова, чуються в українській мові як губернія, парафія, колегія, а не губерніа, парафіа, колегіа.
Нема потреби писати іят у словах секретаріат, шаріат, бо вимовляючи ці слова, ми не відчуваємо, щоб вони походили від імен на ія.
Треба б ще сказати про подвоєння шелестівок і транскрипцію звука і в чужомовних словах.
Що до подвоєння (коллегія, аннексія, іррегулярний і т. д) то ми можемо йти слідом не за росіянами, що переважно їх подвоюють і за італійцями, котрі навіть республіку пишуть через два б (Repubblica), а драму через два м (dramma), а за еспанцями й поляками, котрі їх не подвоюють, та за французами, котрі ради етімольогії подвоюють на письмі, але вчать, що так вимовляти не треба. Отже це буде й простіше: анексія, колегія, ірегулярний і т. д.
Як переписувати звук і чужомовних слів, чи через і чи и? Це питання зараз тяжко вирішити. Етимольогично слід би писати всюди і, де в чужих мовах пишеться і, але народ наш любить вимовляти в таких випадках тверде и: вимовляють — директор, ревизія; пишуть же в нас то і то и. В усякім разі треба зазначити, що в закінченнях ія, ію, іат, іація, іальний, іяльний, де звук і стоїть перед йотою або голосівкою, вимовляти й писати треба і а не и: Азія, Азіят, а не Азия, Азият: так саме по голосівці: Данаіда, алкалоід, егоіст.
