головна форма, в якій ми приймаємо в мову іменники, є номінатив, і чого нема в номінативі чужого слова, те якось дивно бачити приточеним до такої ж форми того ж імени в його транскрипції українською мовою. В даному разі більш доладу робить російська мова, в якій такі слова пишуться: тема, поэма, драма. Нам теж треба писати: тема, поема, драма, приймаючи ці іменники, по значінню в українській мові закінчення ма, яко імена женського роду. Про транскрипцію л європейських слів треба сказати ось що: українське л буває в нашому центральному діалекті трьох відтінків: тверде, як російське л у слові лошадь або польське в слові woly, середнє як у французькій aller і мягке як російське в слові боль; твердим воно буває на початку й кінці слова або складу і перед а, і, о, у (перед і вагається, зближуючись до середнього л). Напр., піл, Полтава, лай, лопата, лука; середнім буває перед е, и, напр., зле, але, коли, були; мягким буває в усяких комбінаціях: лякати, біль, зілля, тільки, льох. У діалекті галицькому й значної частини Київщини середнє л невідоме; є тільки тверде й мягке. Тепер щоб віддати нашим звуком французьке (середнє), напр., у словах Emile Zola ми пишемо Єміль Золя або Зола. Як краще? Перше написання мягше ніж треба, а друге надто тверде. Все ж краще схилитися в бік мягкости й писати: Золя, лямпа, Вольтер. Але немає потреби писати; колєгія, Валєр, себ то з мягким ль, досить писати колегія, Валер, бо перед е л ніколи не вимовляється твердо, а тільки середьо, то й се треба його робити зовсім мягким. Слово але вимовляється точнісінько як aller, Валер як Valére. Це галичанам здається, що як не зробити ль мягким перед е, то вийде так як би написане було польською азбукою Wałer, бо в їх як і в поляків є тільки два л, тверде й мягке.
Звуки французької мови en, an, em, am, переписувати треба звуками ан і ам, коли в орігінальному слові чується дифтонг а з носовим н; значить буде стиль Ампір, а не Емпір, хоч по франц. пишется empire.
