через російську мову, треба знати й те, як вони пишуться в инших мовах: коли, напр., у французькій мові через f або ph, то треба писати ф, а коли через th, то в нашій мові неодмінно треба писати т. От же не можна писати ні аріфметика, бо це буде москализм, ні арихметика, бо це буде теж москализм, тільки зукраїнізований, а аритметика. Треба писати Теофан, а не Феофан, Теокрит, а не Феокрит. Правда, що є кілька імен, які так приросли до вкраїнської мови (принаймні придніпрянської й лівобережної) з звуками х, або хв, — хоча власне в їх потрібне т, — що доведеться їх так і писати — Хома, Хведір, коли не говориться про українця з місцевости, до вимовляють: Томаш, Тодор.
Додам ще кілька уваг про те, як віддавати в нашій мові звуки чужомовних слів. У словах грецьких треба держатися Еразмової, а не Рейхлинової вимови, бо з такої вимови (етацизм) робиться транскрипція грецьких слів у європейських мовах. Отже треба писати: Атени, а не Афини, бібліотека, а не бібліотика або вівліофіка, як колись писали росіяне згідно з Рейхлиновою вимовою. Іпсилон, що переписується в більшости європейських мов літерою у (ігрек), писати через и: гимн, синод, а не гімн, сінод.
Ще про кінці грецьких слів. Чи писати: тезіс кризис, тема, чи теза, криза, темат? У словах тезис, кризис ис є закінчення імен женського роду. Закінчення чужомовне ми маємо повне право відкинути й замінити його своїм відповідного значіння. Так робить і французька мова (crise, thèse), і польська (kryza, teza), так можем робити й ми і писати: криза, теза. З словом тема трохи инакше: там у номінативі неповна основа слова, другий відмінок має форму тематос, де ос є закінчення, а темат — основа. На підставі цього польська мова приняла форму temat; французька залишає тільки корінь тем, додаючи своє закінчення (thème). Мені здається, що
