їнське суспільство в протязї півстолїття. Налякані стражданнями Шевченка, а почасти й прикростями, яких зазнали його товариші, сї поколїння виплекали цїлий культ страхополохства, впробили цїлу релїгию лояльности, сї поколїння своїм нечуванним сервілїзмом своєю безідейністю, своєю незвичайною інертностю відіпхнули від себе цїлий ряд рухів молодїжи, що стояла на українсько-національному грунтї. Сї поколїння зробили український рух чимсь ганебним, чимсь сьмішним, чимсь обскурантним! Сї поколїння надали українофільству характер недоношеної розумом етнографічної теориї. Сї поколїння самі найлїпше назвали себе українофілами, себто людьми, що сімпатізують Українї. Вони не хотїли навіть звати себе Українцями. Тактика й полїтика українофілів довела до того, що цїла молода Україна з відразою від тих одсахнула ся, сімпатий же старої України вони не змогли собі приєднати. Таким чином українофіли лишили ся без потомства, і сучасна молода Україна уважає себе безпосередним спадкоємцем Шевченка, а її традициї йдуть до Мазепи, Хмельницького та короля Данила минаючи українофілів. Між молодою Україною й українофілами не має нїяких звязків — крім однієї страшної і фатальної звязї — своєю кровю заплатити за помилки попередників.
Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і нїколи вже не вернуть ся. Третя У-
