інтелїгенция України прийняла в XVI і XVII віках польську національпість, і усї оті Четвертинські, Чорторийські, Вишневецькі та Тишкевичі — плоть від плоти нашої і кість від костий наших. Тодї сильним і могутним замахом український нарід породив нову інтелїгенцию. Ся друга прийняла росийську національність протягом XVIII і XIX в. і всї оті Безбородьки, Яворські, усї отї Прокоповичі, Прощиньські, Гоголї, Гнїдичі, Потапенки, Короленки — і „їм же ність числа“ — усї вони наша кров. Нарід знову лишить ся без інтелїгенциї, інтелїгенция покинула його в найгірші, найтяжчі часи його істновання. Чи можемо зрівняти війну, пошесть навіть із отсим масовим відступницьтвом інтелїгенциї? І війна і пошести — вони косять без розбору і учених і темних, бідних і богатих, відступницьтво забрало цьвіт нациї — найкультурнїйшу її верству.
Се були такі дві страти, що годї знайти їм рівні в істориї якої-будь іншої нациї. Але вкраїнський нарід здобув у собі досить сили, щоб навіть посеред найгірших обставин полїтичних, економічних та національних витворити собі нову третю інтелїгенцию. Еволюция українського інтелїгента третьої формациї ще не укінчила ся, але характерна його прикмета служеннє свому власному народови відбила ся в ньому з повною силою. Отже коли третя інтелїгенция має органїчні звязки з українською
