живе, доки відчуває себе живою і сильною, доти нема місця для задавнення. Але мимо того розмова про задавненнє не може грати нїякої ролї, бо наш нарід своїми завжденними протестами проти пановання Москви (Дорошенко, Мазепа, Кирило-Методїєвське брацтво, Шевченко, селянські повстання 80-х років і т. д.) перервав течію задавнення, давши напрям розвязати суперечку про обовязковість Переяславської констітуциї тим способом, який може уважатись єдино дїйсним і серйозним, се-б то, силою. Та навіть коли-б ми не бачили у нашій істориї безупинних протестів, то й тодї наше власне істнуваннє єсть протест проти насилля не тільки над нами, але й над нашими предками, перериває течію задавнення, воно накладає на нас обовязок розбити пута рабства, щоб — спадкоємцї Богдана Хмельницького — ми по праву могли користуватись нашою спадщиною!
Але коли ми маємо досить правних підстав для повернення Переяславської констітуциї і визволення зрабованої волї, то чи так стоїть питаннє про фізичні і матерьяльні засоби для осягнення нашої мети?
Наші суперечники кажуть, що логіка подїй, напрям і течія життя з непереможною силою
