а погодженнє те вилило ся у формі, т. зв. „переяславських статей“.
Переяславський контракт так формулував взаїмні і обопільні відносини держав (наводимо головнїйші пункти, надаючи їм характер сучасних висловів):
1) Власть законодатна і адмінїстрацийна належить ся гетьманському правительству без участи і втручання царського правительства.
2) Українська держава має своє окреме самостійне військо.
4) Субєкт неукраїнської національности не може бути на уряді в державі українській. Виключеннє становлять контрольні урядники, що доглядають певність збирання данини на користь московського царя.
6) Українська держава має право обирати собі главу держави по власній уподобі, лише сповіщаючи царське правительство про своє обраннє.
13) Незломність стародавнїх прав, як свіцьких так і духовних осіб, і не втручаннє царського правительства у внутрішнє життє української республики.
14) Право гетьманського правительства вільних межинародних зносин з чужинними державами.
Аналїзуючи сї постанови Переяславської констітуциї приходимо до висновку, що в нїй суть усї ті прикмети, які характерізують „спілку
