їнським соціялістам. Якби не те, Винниченко, Петлюра, Микита Шаповал та ціла їх Директорія не мали-би ніякої оружної сили, з якою, зачати би повстання проти гетьмана. Отсей крок Січ. Стрільців був тим більше несподіваним для гетьмана, що він довіряв їм якраз тому, бо, се були Галичане, безумовні самостійники. Саме тому, що се були Січові Стрільці, чільне зерно самостійницької молодіжи, гетьман віддав під їх охорону Білу Церкву, де були головні воєнні магазини та арсенали України. Гетьман боявся дати сі магазини під опіку Придніпрянських полків, бо вважав своїх власних Придніпрянців не так певними, як Січових Стрільців.
Та якраз отсі Січові Стрільці зрадили гетьмана в так тяжкій для України хвилі. Се їх тяжкий історичний гріх. Тому якраз їх провідники з Е. Коновальцем на чолі так лають гетьмана вже цілих 17 літ. Вони хочуть тею лайкою закрити свій тяжкий злочин перед очима українського загалу, що не знає як се все було. Вони вмовляють тому в український загал, що вони „мусіли” зробити повстання, бо гетьман „зрадив” Україну, бо він „зробив федерацію”.
Міжтим се все лукавство, дурення людей та перевертання правди горі дном!
Противники гетьмана з табору соціялістів чи бувших соціялістів (т. зв. петлюрівців), як також споміж бувших провідників Січ. Стрільців (Коновалець та другі), повторюють на тисяч ладів, буцімто Січ. Стрільці і Директорія тому підняли повстання проти гетьмана, бо гетьман „зрадив” та „злучив Україну з Москвою”. Міжтим д-р Осип Назарук, що був учасником та свідком сих подій з падолиста 1918 року, саме недавно оголосив свої спомини з тих подій, в яких виказує всю брехливість cero твердження, Д-р Назарук стверджує:
1) Що перше Директорія і Січ. Стрільці підняли повстання, а вже аж потім гетьман покликав Кабінет Гербеля, котрий оголосив федераційну заяву;
2) Що се сам д-р Назарук поміг соціялістам з Директорії перемовити Е. Коновальця і Січ. Стрільців, аби покинули гетьмана, признали Директорію і підняли повстання;
3) Що Директорія підняла повстання проти гетьмана не з
