конференції – редактори сайту не дотримуються умов та правил проведення такого роду заходів, повноцінні збірники не готуються, чітко не визначається дата проведення конференції, обсяг публікації, немає сторінок тощо.
Тому складається ситуація, коли тексти статей д.е.н., проф. Шкарлета (публікація 4) та Шаргородської В.А. і Поліщук Ю.А мають однакові текстові фрагменти. Виглядає очевидним, що публікація Шаргородської В.А. та Поліщук Ю.А була розміщена раніше, а в публікації 4 не має посилання на зазначене джерело. В той же час, констатувати порушення у вигляді відтворення опублікованих текстів інших авторів без зазначення авторства не вбачається можливим саме через причини недотримання правил публікації наукових текстів організаторами «інтернет-конференції» 2011 року.
Комітет з питань етики Національного агентства не може погодитися із результатами науково-правової експертизи НДІІВ, представленими у висновку № 08/02-2020 від 21 серпня 2020 р.
Не зважаючи на те, що перед експертами НДІІВ було поставлено цілком конкретні питання, методи підготовки відповіді та її аргументація, на нашу думку, не відповідають змісту законодавства України та етичних стандартів у сфері академічної доброчесності як специфічної сфери, відмінної від понять авторського права. Так, не зовсім зрозумілим є бажання в межах перших 12 сторінок висновку обґрунтувати авторське бачення поняття «академічний плагіат» (на стор. 12) в умовах його чіткого визначення у ст. 42 Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року.
Також під час обґрунтування висновку постійно відбувається ототожнення понять «академічний плагіат» та «плагіат», не враховується специфіка першого, що полягає як у відмінностях самих понять, так і в інших процедурах встановлення й переліку суб’єктів реагування на порушення, відмінностях у визначенні форми відповідальності. Навіть відмінності «наукових творів» від «творів художньої літератури» розглядаються лише в межах авторсько-правової охорони (стор. 16), без врахування законодавства у сфері освіти.
У такий спосіб обраний підхід, який полягає в обов’язковому пошуку «неправомірності» та «шкоди» у кожному випадку, не дає нам можливості
