— Ей! пурец! пурец! — каже бідний жидок — жаль ваги не має. Як тут його не бити. Нехтем гобех фір ин а ранеш ґеґебен ент гант вілл ер ништ ґайен. (Вчера дав я за нього риньского, а нинї він вже не хоче йти).
— Якто котюго — крикнув розлючений урядник — то тебе цїлий кінь коштує риньского а ти береш від мене за оден раз пять риньских.
— Ну що пан грабя рахують себе до коня — сказав згинаючи ся в двоє жидок — як я в пана грабйого взяв пятку то я єї сумлїнно відроблю.
І жид додержав слова. З Дрантихвостова до Бідович се є три милї, віз бідного достойника цїлих повних вісїм годин. Згаданий достойник відїхав свої гроші з процентом чого найлїпшим доказом було се, що пролежав опісля три недїли хорий на крижі та від тодї вже нїколи по комісиях на провінцию не їде, тільки висилає своїх підвласних.
Підволочиска 16. XII. 1904.
В оден пречудний ранок пана повітового маршалка та презеса “Ради народовей” розбудив пан повітовий секретар та передав йому страшну вістку. Іменно віт — хрунь з села Радикалова доносив, що оден з його громадянів еміґрант перепачкував з Америки цї-
