більше спостережливости і правди в малюнках. І дикуни і діти більш за все люблять малювати з памяти все живе. Добре було б давати дітям лекції по малюванню в звіринцях, в зоологічних садах, де б діти схоплювали всякі рухи й риси звірів. Треба зауважити, що дитина в своїх малюнках облишає зовсім прості лінії та вугли. Через це цілком неправдива та метода малювання по клітчатому паперу або на геометричних зразках. Перше малювання дитини мусить бути цілком вільне і виявляти вражіння дітей, відповідати їх розумінню форм в просторі, цеб-то на плоскості. Діти довго цього додержуються і більш кохаються в круглих, аніж в простих лініях. Порівнюючи малюнки дітей і дикунів, Чемберлен приходить до таких спостережень: 1) Діти (малі) в своїх малюнках не переслідують ніякої художньої мети, а лиш переживають радість самого процесу малювання. 2) Дитина не знає техніки, і це перешкаджає їй виявляти свої вражіння, свої уяви. 3) Жвавість дитини не дає їй довго зосереджувати увагу на одній речі і добре до неї придивлятися, а необмежена фантазія часто одхиляє завдання дитини далеко в бік. 4) Дитина, малюючи, завжди керується бажанням: зробити малюнок з найменшою кількістю ясних виразних рис. 5) Свої загальні схеми дитина переймає у дорослих. 6) Малюючи, дитина завжди додержується свого власного розуміння суцільної річі. 7) Точнісіньке копіювання тієї чи иншої річі не дає дитині приємного задоволення.
Педагог Люкепс („Die Entwicklungsstufen beim Zeichnen“) наводить такі періоди в розвитку дитячого малювання: 1) До 4–5 літ.
