Сторінка:Русова. Нова школа соціяльного виховання. 1924.djvu/42

ного оточення — які зразки, такі й приймання. Вже на двохлітній дитині можна пізнати, з ким вона близче має стосунки: чи з мамою, чи з тіткою, чи з наймичкою. З цих переймань та звичок і складається потроху характер дитини. Довгий час дитина задовольняється невеликим родинним колом людей, і в своїх грах та забавах залишається індивідуалістом. Чотирьохлітні діти люблять самі гратися з своїми цяцьками. Але далі соціяльний інстинкт все сильніше себе виявляє, бажання мати товаришів набірає що-далі більше ваги, особливо в шкільні роки, і коли цей нахил конкретно не задовольняється, він приймає хоробливий напрямок: дівчатка занадто закохуються в свої ляльки, балакають з ними, поділяють з ними свої настрої. Один хлопчик 11 літ, ізольований через свою слабість від школи, від товариських ігр, утворив собі неіснуючого, вигаданого товариша, якого називав своїм другом і розмовляв з ним цілими годинами. Підчас обіду ставив для нього стілець біля себе й дуже обурювався, коли на цей стілець хтось сідав, або на нього щось клали. Рума каже правдиво: «Що дало людині змогу опанувати природою? В цій многовічній боротьбі перемогло об'єднане зусилля людности. Усі користувалися вигадкою окремих осіб і окрема особа користувалася захистом колектива. Що-далі кращали умови життя, воно ускладнялося, і ізолювання від людей ставало неможливим для окремої людини, що тільки й формувалася в зносинах з людьми. Тепер ми бачимо, що найбільш культурні місцевости там, де скупчується найбільше людей, густо населені країни, великі міста.»