режень, логічного опрацьовання приймань — ось що прирівнює дитину до дикуна, і пояснює подібність їхніх світоглядів. Багато цікавих порівнянь роблять англійські психологи між розвитком та звичками дикунів і дітей[1]. На жаль, досліди в цьому напрямкові не мають ще цілком певного наукового грунту, поки ми користуємося ще вказівками не досить освічених і підготованих мандрівників, місіонерів, комерсантів, які часто подають нам цілком протилежні спостереження. Ще потрібно чимало дослідів, щоб пролити більше світу на цей паралелізм дітей з дикунами. Проте не можна не визнати значіння генетичного принципу для педагогії, значіння антропологічної спадщини, яку дитина таємниче ховає в своїй душі. Навіть позитивіст Конт висловлюється так: «Виховання дитини мусить бути в згоді яко засобами, так і своєю системою з вихованням людности, цебто: придбання знання у дитини мусить іти тим самим шляхом, яким нагромаджувала людність свої знання.» Майже ту ж думку висловлює і Гегель. Генетичний метод вимагає, щоб навчання можливо близче координувалося з культурними періодами, які пережила людність на шляху до поступу. Дехто з учених провадять такий паралелізм між нахилами ді-
- ↑ Так, напр., в іграх дітей відбивається часто звичай багатьох диких народів — «табу», або заборона до чогось дотикатись, кудись іти, щось їсти, висловлювати якесь слово. Початок рахунка з своїх п'яти пучок, в мові нерозуміння минулого часу, нахил слухати оповідання, завзята зацікавленість. Народня поезія, що складалася в далекі мітологічні часи, через те так і подобається дітям, що вона відповідає такому ж щаблю розвитка дитячого уявлення й мишлення.
