на спостереження та на творчу активність. Цілком ясно, що змагання дитини до будь якої діяльности, до гри, до праці, чи до творчої самодіяльности є найсильніше життєве змагання. Педагог Рубінштайн справедливо каже: «Активність є справжній життєвий нерв особи, це ключ до щастя й до задоволення. Пасивність, недіяльність — це смерть, бо вони відривають людину від других людей, рвуть нитки, які звязують її з громадянством». Великий Ґе́те каже:
All dein Streben sei 's in Lieben,
All dein Leben sei die Tat.
Змагання до активности в здорових дітей б'є живим джерелом. Вони щасливі, коли ми дозволяємо їм де в чому нам допомогти, щось зробити, і можна собі уявити, який гріх брала на себе стара школа (на жаль, ще існуюча) своїми методами пасивного навчання, нехтуючи всю дитячу рухливість та безпосередню творчість. Це шкодило й тим, що паралізувало живу, самостійну думку дитини, а також псувало характер, бо характером керує воля, а воля закладається й розвивається лише на грунті активности. Відомий психолог Балдуін каже: «Дитина ро́бить і мусить робити, хоча б вражіння лише слабо зачепило її рухливе приймання». Беґней каже: «Час акції тягнеться аж поза 15 літ. У малої дитини кожна акція викликає задоволення. В молоді роки рухлива діяльність дуже сильна, і тільки коло 20 літ починає перемагати розум, обмірковування.
Стара «сидяча» школа потроху зникає й дає місце так званому динамичному вихованню. Прироблений непорушно до долівки ослін не
