маду. Вимоги такої школи — це творча наука, продуктивна праця всіх дітей, а не лиш словесне навчання, не пасивне засвоювання знання шляхом зовнішнього викладу, а активне — власним спостереженням та працею — експериментом.
В житті нових діяльних шкіл помічається декільки напрямків. Один більш професійний, до якого належать Кершенштайнер, Пабст і почасти Дьюс. Инші педагоги визнають працю не як професію, а лише, як метод навчання та виховання; до цього напрямку належить Ляйпціґська вчительська спілка. В 1911 р. в Ляйпціґу було відкрито 24 дворічних школи трудового типу. До цієї ж групи належать: Лай, Ґурліт, Зайдель, почасти Дьюс. Є й такі педагоги, котрі дивляться на працю, як на самостійний творчий процес виявлення думок учня, дуже корисний для самовизначення учня та для розвитку його здібностей. В діяльній школі не мусить бути пригноблюючої влади вчительського авторитету, не мусить бути багато навчання, вербалізму, а замісць того як-найбільше свідомого перетравлювання матеріялу, самостійних висновків із власних спостережень учнів, психичне задоволення від добре виконаних праць — ось що дає учням діяльна школа. Але тут часто культура духа ставиться поза культуру руки, і такий напрямок, на думку Музиченка, ще треба перевірити. За наші часи вже народилося чимало нових шкіл; це все діяльні колективи в Німеччині, напр.. відома гімназія Ліца в Гарці, а в Мюнхені по плану Кершенштайнера, — ці останні мають більш професійний характер, вони мають 22 майстерні з 61 000 учнів.
