сить бути більш практичне, щоб навчити дітей вміло користуватися з ріжних ремісничих приладдів, набиратися не лише теоретичного знання, а й спритности, звички до порядку, любови та краси.» Виразніше всього висловлявся за працю, як за фактор виховання, сам Песталоцці. Його основна думка полягала в тому, щоб працю зробити центральним фактором виховання, працю найпростішу, звичайну. На його думку, вербалізм у навчанні мав конче підлягати реалізмові, бо лише творчею працею учень вбірає в себе знання. Він вважав за необхідну реформу для школи проблему: об'єднати працю руки з освітою розуму, розвиток у школі звичайного сільського господарства. Він звертав увагу на соціяльне та економичне значіння праці й вимагав, щоб народне виховання було як-найтісніше звязане з потребами населення, щоб воно нахиляло учня до реального (справжнього) життя, давало учневі змогу перетравлювати свої наукові приймання. Він вимагав особливого розвитку руки, яко органа мистецької діяльности, як знаряддя для виявлення думок і почуття. От через що все, чому дитина має навчитися, вона має обробити своєю самостійною працею, своїм власним рухом фізичним, чи так званою драматизацією, музикою, малюнком, описом, ліпленням.
Це й пояснює, через що ми вживаємо вираз діяльна, а не трудова школа, бо трудова викликає уяву справді ремісничої праці, звязаної часом з тяжкими зусиллями. Фіхте провадив ту думку, що кожний учень мусить бути пройнятий розумінням, що то гріх — бути зобовязаним своїм життям комубудь (хоч би й рідним), треба засоби для свого
