XVIII. в. Реакция ся повинна була шукати точку опори, бо козаччини вже не було, і знайшла її у новій зміненій формі протесту — у Гайдамаках. Не дурно, у перший же рік, як Поляки опанували над Україною, — на пустому степу почали вже збиратись невеликі купи ріжного збіговиска, що їздили по пустим селицам межи Немировом та Васильковом і живили ся з грабіжки крамарських валок[1]. Сим юрбам, з початку дуже маленьким і виключно зайнятим розбоєм, призначено було згодом потроху опанувати почуттєм народної маси і зробити ся осередком народної реакциї супроти шляхти . Гайдамакам довело ся відограти таку-ж саме ролю, яку у кінцї минулого та початку теперішнього віку довело ся відограти у Сербії Гайдукам, — вони стали заживком селянського а т народного повстання.
(Винято з II. тому, 3-ої частини „Архиву Юго-западной Россіи“, виданого київською комісією задля розбору давних актів.)
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Руска історична біблїотека. Том XVIII. Історичні моноґрафії Миколи Костомарова. Том XI. Мазепа. Часть II.pdf/284}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
- ↑ Див. N. CCXCIV. стор. 772.
