і вагатись. Ще не встигла прийти й звістка про Андрусівську умову, а в Україну вже прибув з віддїлом польского війска один з найлютїйших війскових урядників, реґіментар Маховський, й огнем та мечем став руйнувати Брацлавщину, маючи замір підгорнути під руку Речи-Посполитій її мешканцїв. Народови не можна було погодитись з думкою, що треба вертатись під Польщу а й викрутитись не можна було. Андрусівською умовою Росия зріклась патронату над західною половиною України, а через се й сподїватись на її запомогу принаймнї якийсь час не можна було. З наказу царя Олекси Михайловича, бояри, відповідаючи козакам на їх скарги, писали, „щоб вони задля добра самої-ж України, через Андрусївську умову корили ся польскому королеви[1]. І за Хмельницького часів, коли вся Україна повстала за одно, та й то бракувало сили одолїти Поляків, а тепер нїчого було й надїятись на одну тільки половину України, що більше постраждала й обезлюдїла за часи попередних війн. А бажання народу прямули до того, щоб, не вважаючи ня Андрусівську умову, все таки не відокремлюватись від східної України, що мусїла й надалї лишати ся під патронатом Росиї. Небавом стало можливим, відповідно тодїшній дипльомациї, обійти умову. 1667 р. з польского полону визволено вельми талановитого та дуже популярного на Українї чоловіка — митрополїту Осипа Нелюбовича-Тукальского. Вернувшись на Вкраїну, він оселив ся у Чигиринї, війшов у близькі зносини з гетьманом Дорошенком, що тодї стояв на чолї західної України й почав кермувати усїми єго вчинками[2]. Послухавшись мабуть намови Тукальского, Дорошенко почав усяк відтягати пересправи з Поляками, які вже вирядили до Острогу комісарів, щоб постановити умови, на яких західна Україна повинна була підлягти під польский уряд, а тимчасом розпочав дїяльні зносини з Туреччиною. Він пропонував султанови, піддати ему Україну, яко васальну країну, аби тільки Турки допомогли козакам вибити ся з під Поляків. У Цариградї пропозицию Дорошенка прийняли жичливо. Звісно, не можна було сподїватись на тривалий звязок
Сторінка:Руска історична біблїотека. Том XVIII. Історичні моноґрафії Миколи Костомарова. Том XI. Мазепа. Часть II.pdf/140
Ця сторінка вичитана
