1667 року зложено Андрусівську умову, якою Росія зрікала ся західної половини України на користь Польщі. Кожний з Українців аж остовпів, як вперше почув неясну та збільшену звістку про Андрусівську умову. „Про такий для всіх козаків некористний торг[1]“ ходила гутірка, нїби то Росия наважилась знищити козаччину й цїлком вернути Україну Польщі, „от і повстала колотнеча по Українї[2]“. „Уся старшина й посполитий нарід дуже злякані розуміли, що треба повстати внутрішним та виразним у народї повстаннєм[3]“. Але швидко правда виявилась, і стало напевне звісно, що офіровано тільки правий бік Днїпра. Тим більш засумували козаки, та посполиті, що мешкали по сїй подарованій сторонї. Їх повстаннє, що пів віку щедро розливали людську кров, офірливі війни, все лихо, що прийняло два поколїння, пішло марно: до них наїдуть знов осоружні пани й почнуть повертати у хлопів люд, що звик уже до думки про волю; понаїздять ненависні ксьондзи латинські та унїятські й почнуть знов силоміць навертати в унїю та католицтво, відбирати церкви, виганяти попів. Українцї з довгого досьвіду знали Поляків, вони серцем чули, що ті постанови умови, які забезпечували особисту та релїґійну вільність, Поляки не заховають на справдї й що окрім тягару, який вони зазнали попереду, доведеться знести на своїх плечах усю вагу пімсти за довгочасні повстання та війни. Самі Поляки поквапились зазначити, що сего погляду не слїд
Сторінка:Руска історична біблїотека. Том XVIII. Історичні моноґрафії Миколи Костомарова. Том XI. Мазепа. Часть II.pdf/139
Ця сторінка вичитана
Останні часи козаччини на Правобережі.
