до Кароля XII. Та Мазепа не добре рахував, так на спосібності Петра, котрому ставав він суперником, як ще більше на прихильність підвладних ёму Украінців. Він не звернув приналежноі уваги на давну вражду, що була в Украіні між значними и поспільством, між всякого рода старшиною, так генеральною, як и полковою й простими козаками, між поміщиками и робочим людом, між козацтвом и всім тим, що лишалося за обрубом козацтва и гляділо рівних и однаких прав для всіх тубольців, одним словом, — між усім, що висувалося понад рівню маси и цілою рештою маси народу. Всё, що виходило від перших, притьмом находимо опір в народній масі; тому-то, тоді як люди спосібні до политичних плянів готові були хапатися всякого способу, щоб визволитися с під власті московського правліня над Украіною, — ціла маса Украінців готова була держатися московського правліня вже тому, що неприхильна іі партия хотіла позбутися власті сёго правліня. Украінські политики, виховані в дусі польскоі культури, не могли причарувати народ ніякою идеєю политичноі незалежності, позаяк у народа зложилися своі власні социяльні идеали, котрі зовсім не вязалися с тим, що могли дати народови люди с польскими поглядами. Хоч ті политики и не думали повертати Украіни в неволю польских панів, а маячили про незалежність украінської держави, то все таки держава така, утворена ними під впливом властивих ім поглядів, була б в сущності подібною польскій Річи-Посполитій. Не бажаючи віддавати Украіну Польщі вони би мимовольно утворили з іі другу Польщу, а сёго народ украінський не хотів, хоч би при якій завгідно политичній незалежності.
Сторінка:Руска история (1875).djvu/424
Ця сторінка вичитана
