намазав змиіним ідом оруже, котре дійствувало згубно; — Татаре виймали серця с тіл християнських, мочили іх в іди, ставили на рожнах в ріках и озерах, заражали воду, а ті, що пили іі, троілися... Галятовський був готовий, як здається, винити о чародійство всіх, що не вірили в Христа: то само, як бачилисмо, вчинив він з Жидами. Та з музульманами обходиться він більше безпристрастно: Жидам не признавав ні одноі світлоі черти. Росправляючи про могамедан, покликується він напротив па свідоцтво якогось Бартоломея Юрєвича, що був чотирнайцять літ в турецькому полоні, и відзивається про своіх религийних ворогів от якими словами:
„Вони люблять правду; кривди, обману в них зовсім нема, ні в дома ні в поході; Турки покривають свою нечесть сповненєи правди; не найдеш у них ні юриста, ні прокуратора; сегодня віддавай то, що обіцяв вчера. У великій шанобі у них ти, свята царице — правдо, всім чинам рівна добродійко! Справді с поміж усіх народів Турки визначалися правдою; и малих до того приучають и виховують так, щоби вони були правдиві...“
Та с таких гарних моральних прикмет мало хісна невірним; після думки Галятовського, вони, яко нехристи, все таки усі підуть до пекла; з ними треба воювати, щоб визволити с під іх пануваня наших братів християн, котрим гірше, як жидам в Єгипті и у вавилонськім полоні, або Римлянам при Готах; ім так зле, що іх жизнь можна хиба порівнати с положенєм умираючого, котрий мучиться перед смертю и довгий час не може сконати. Не в силі заплатити наложеноі на них тяжкоі данини — бідні християне, з закованими руками и ногами, ходять од двора до двора и просять, ради „проклятого Могамеда“, милостині на заплачене за них податків; іх бють по підошвах великими палками, беруть у них дітий и продають в неволю. З особливою участю розводиться автор „Лебедяи о муках полоненників: з усіх, що попалися в полон, найтяжше — замічав він — духовним и ученим, що не привикли до тілесноі роботи.
Наконець в „ Лебеді “ наводить якісь незрозумілі слова, котрі в перекладі означають пророцтво, що зберегли самі музульмане про упадок іх царства. „Явиться якийсь турецький цар, возьме царство, прийме в свою державу гарне яблуко и буде панувати и будуть музульмане ставити собі доми, садити виноград, будувати твердині, плодити дітий, та в дванайцять літ потім, як цар прийме в свою державу гарне яблуко, християнський меч поразить
