у християнських державах, утікають до бисурманів и находять у них привіт и захист, як приймуть іх віру. Та хоча й багато могамедан, який же с того хосен? відай и в пеклі більше буде душ як в царстві небесній, а всі ногамедане підуть в пропасть огнену. Бог дав невірним щастє дочасне; за то іх ожидаютъ по смерті вічні муки, а християнам хоч тут и відоймаеться дочасне добро, за то дається по смерті вічна щасливість.
Та й на землі не довго вже панувати музульманству. Ще мученик Методий вирік над ними пророцтво: >,и возстанетъ христіанское колѣно и будетъ ратоберствовати съ мусульманъ!, и мечемъ своимъ погубитъ ихъ и въ неволю загонитъ, и погибнутъ чада ихъ, и пойдутъ сынове Измайловы подъ мечъ въ плѣненіе и невольное утѣсненіе; отдастъ убо имъ Господь злобу ихъ, якоже они христіяноиъ сотворите.“ Бароній и кармелит Тома Брукселенський достачають нашому авторови ще пророцтва про упадок могамеданства; наконецъ, от що він сам устами свого „Лебедя“ звіщає на втіху християнам свого віка, що вели боротьбу з меланом:
„Єсть у муринів пророцтво до сих пор збережене, що північний самовластець мечем своім завоює и підчинить своій державі святий город Єрусалим и ціле турецьке царство. Сей північний самовластець єсть цар и великий князь московський. Він то вигубить бисурианську погану єресь и до кінця викорінять. Ти сам, проклятий Могамеде, натхнений Богом або чортом, ти сам пророкував, що твоя погана и гидка наука буде тривати тисячу літ; та от вже тисячу літ минуло, навіть „съ навершеніемъ“; в короткім часі щезне твій богопротивний закон и погана єресь!“
„Лебедь“ обясняє слова Апокалипси (гл. 20): „ожиша и царствоваша со Христомъ тысящу лѣтъ.“ Тут — говорить він — розуміються мученики, убиті могамеданами: іх душі с Христои царствують.
Дальше Галятовський росказув историю могамеданства, описує звичаі могамедан.[1])
Могамедан обвиняє він о чародійство, так як Жидів у „Месиі Правдивім“: оден могамеданський воєвода нарисував на землі колесо, чародійними заклинанями накликав до сёго колеса змиів и
- ↑ Він користувався жерелами византийців: Теофана, Кедрина, Евтимія Зигабона, Евлогия мученика, також Барония, найважнійшого для ёго жерела при описі звичаів музульманських, хроникою Гвагнина и подорожю на схід Христофора Радивила Сирітки.
