сторони суспільності, посеред котроі жив: десятки тисяч жидівського народа згинуло підчас повстаня. До якого степеня панувала в Українців ненависть до сёго племени, піддержувана також и недоумиим фанатизмом, показує се, що Хмельницький, в числі условий, на підставі котрий готов був примиритися с Поляками, домагався недопущеня жидів на Вкраїну. Як же ж тілько народне зворушене утихло в руських займищах, що лишилися при Польщі, жиди знов узялися там за своі прокисли и знов готовилися статися для Русинів тим, чим вже були перше. Сёго мало. В жидів росширилося віруване, що являється на землю Месия, що настає, наконець, давно пожаданий час величності жидівського народа и покореня ему народів иншнх вір. Природно було в сам час руському письменникови вступити в литературу с таким словом, в котрім виражалося народне ворогуванє.
Наконець руський народ то все зближався, то стикався з мугамеданським світом; козаки то пускалося по чайках грабити поморські турецькі городи, то закликали Татар и Турків до себе на поміч против Поляків. Тоді ще не щезала давна надія на союз проти мугамеданства з наміром прогнана Турків з Европи, визволена православних Греків и Славян. Москалям и Русинам, яко исповідникам одноі віри с християнами східними, гадка ся більше була по серцю, як якому иншому народови.
В другій половині XVII. в. зложилися обставини, що подавали більше на,ці на сповнене великого діла. Московське государство вело війну против музулман разом с Польщею, замість того, щоб, як робилося давнійше, підбурювати Татар па Польщу або терпіти татарські напади с підмови Поляків. Тоді само собою прийшло многим на думку, що коли кому, то московському государеви личить велике призначепе стати на чолі християнського діла визволена одновірців и одноплемінників с тяжкоі неволі.
Галятовський у своіх творах доторкнувся всіх тих трёх питань: римсько-католицького, жидівського и музулманського. В 1663 — 64 роках король польский Ян-Казимир йшов з військом одбирати під свою власть лівий берег Дніпра. Навчені досвідом Поляки стали тепер для ока ласкавійше обходитися с православним духовенством, бажаючи прихилити ёго до себе с тою цілю, щоб воно не підбурювало против них народу. Се було для Поляків тоді тим вигіднійше, що многим з українського духовенства не зовсім припали до вподоби звичаі московської власті и вони не дуже були довольні ділом Богдана Хмельницького. С своєі сторони православні духовні перед сподіваним сполученем Украіни
