гетьмана скаргу з неприязні, злості або задля якоі-небудь обиди, котру можна б залагодити иншим способом?“ Козаки відповіли: „Великі були обиди, що заподіяв гетьман всёму народови, а найбільш деяким з нас; та ми б не зняли рук на ёго особу, як би не ёго зрада: об сім годі нам було мовчати; гетьмана всі ненавидять; и так багато труду стояло здержувати народ: він би розшарпав ёго на шматки!“
Голицин казав прикликати гетьмана.
Самойлович прийшов, опираючися на палку из срібною головкою; ёго голова була обязана мокрим платком: він терпів на голову и очи.
Боярин виложив ёму коротко, о що ёго оскаржують.
Самойлович одперав усе, що наводили против ёму, и став оправдуватися. Але тут виступили на ёго полковники: Солонина, Дмитрашка-Райча, Гамалія. Завязався горячий спір; полковники так розлютилися, що готові були побити гетьмана, але Голицин не допустив до сёго и казав одвести оскарженого.
Голицин заявив, що тепер вони могуть виберати нового гетьмана, а до того треба скликати духовеньство и значнійших козаків з усіх полків. Зараз виправлено гонця до околичного Неплюєва, що був начальником одділу післаного в дніпровий низ. Неплюєву казали арештувати гетьманського сина Григория, ёго друга переяславського полковника Леонтия Полуботка и ишних и приставити іх до Голицина.
Однако, чого боялися, від того не ухилились. Козаки дізнавшіия об сім, що сталося з гетьманом, почали ділати самовольно. В галицькому полку вбили полковника Кіяшку, а з ним кілька передових людий; козаки збералися ватагами, втікали и ширили ворохобню в краю. Гетьмана вельми усі ненавиділи, а також ненавиділи ёго синів и прихильників. Самойлович завів обтяжаючі монополі на горівку, мід, доготь и инші речи, видумував усякі новості, щоб збогатитися. Придбати богацтво для себе и для своєі рідні — се була ціль ёго жизні. Він окружався компанійцями и сердюками (піше війско), котрих заведено для приборканя народу, що все ще не втеряв свого споконвічного потягу до окозаченя; гетьман оперався крім того й на московські сили и поступав як самовластець. Навіть из старшинами обходився він гордо; ніхто не смів сісти при нім або накрити голову; хоч сам походив з духовного стану, гордував священиками. Розумно буде, що упадок ёго викликав не жаль для ёго, а запеклість против усіх тих, що вірно служили ёму, що потакували ёго жадобі и чванли-
