р. в заключили польскі посли Гржимултовський и князь Огінський вічний мир між Россиєю и Польщею. Киів з Васильковом, Триполєм и Стайками відступали Россиі на віки, а Россия обовязалася заплатити за се 146.000 рублів. Обі держави обовязалися разом воювати против Турків и Татар. Важним на будущину услівєм сёго мира було, що Польща обовязалася лишити повну свободу совісті православним.
Самойлович був крайно нєдовольний сим миром, та ще більше розлютився, як ёму казали готовитися в похід против Татар. Він не перестав посилати в Москву своі представленя против союза с Польщею и війни с Турками, поки не дістав нагани за своє „противенство“. Многі не любили гетьмана на Вкраіні, а він між тим своім сміливим судом давав повід, що вороги обвиняли ёго о неприхильність для Москви: „Купила собі Москва лиха за своі гроші, Ляхам дані. Жалували малоі данини Татарам давати, будуть платити більші скарби, яких забажають Татаре“, — так говорив він в кружку своіх товаришів. Ёму приходилося виступати в поле, а він називав задуману війну „чортівською, гнусною“, величав Москву дурною: „Хоче дурна Москва завоювати кримське государство, а сама себе оборонити не може.“ Вороги Самойловича жадібно ловили и підслухували такі вираженя.
Правлінє московське задумувало велике діло. Гадка завоюваня Криму заблисла за Грізного и закінчилася маловажними походами, блисла за Михайла Федоровича, але лишили іі про недостачу гроша. Тепер рішилися ити з московським и украінським військом через степ и знищити кримське царство.
В осени 1686 р. видано до війскових царський указ, котрий взивав іх до важного діла. „Злочестиві, богоненавистні бисурмани — було сказано в указі — з ніякоі иншоі віри не брали стілько невольинків, як з украінних городів нашого царства и з Украіни, роспродуючи іх из Криму неначе скотину по всім усюдам в бисурманську неволю. Наше государство до нині дізнає від усіх краів посміху и докору за те, що ми що року давали бисурманам данину, чого ніяке государство не робить, а бисурмани над нашими післанцями, що возили ім гроші, соболі и мяхке манатя, знущалися; деякі наші післанці и гонці від довшого задержуваня и мук в Криму и повмерали“. Всё то було всім тоді звісною правдою. Блисшою причиною зірваня договору, постановленого с Кримом за царя Хведора Алексевича подавали сю обставину, що після того договору Татаре нападали на московські краі, а в Кримі задержували и обижали виправленого там післанця Тараканова.
