московських полонеників а між ними й нещасного Василя Борисовича Шереметєва, що двайцять два роки мучився в неволі. В 1681 р. потверджено сей договор в Царгороді. Питане об сім: до кого належить Запороже, лишилося нерішеним; хоч Москалі и вимовили собі Запороже у кримського хана, а все ж таки Турки не згодилися на те, щоб признати остаточно Запороже займищем царя.
Про дальшу долю Юрия Хмельницького збереглись всілякі вісті, східні впрочім у тім, що ёго скоро вбили.*) Память сёго чоловіка прокляв народ украінський: об нім зложили легенду, неначеб-то земля ёго не приймає и він блукається по землі до суду-віку!
С того часу впало пануванє козацтва правобіч Дніпра. По смерті Хмельницького турецьке правлінє назначило гетьманом из своєі сторони волоського господаря, Ивана Дуку; Дука, приіхавши на своє нове володінє, застав там зуповну пустиню и став закликати поселенців, обіцюючи ім пільги, що нарушало договор, заключений с Турциєю. Дуку піймали Поляки и віддали під сторожу. В 1683 р. Польща, що боронила Австрию против Турциі, роспочала війну с Турциєю. Вересня 12-то Ян Собіський розбив Турків під Віднем, и ще кілька разів опісля іх поразив. Тоді, на передодні війни с Турциєю, наміряла Польща воскресити козацтво и настановляла своіх гетьманів одного за другим. Та на Вкраіні вже не доставало для козацтва підстави; воно, очевидно, переживало свою историю. Змаганя, щоб ёго привернути правобіч Дніпра, проминули без сліду.
Воюючи с Турками, Поляки сильно добивалися, щоб втягнути в сю війну Россию, та Россия довго не піддавалась іх раді, бо Самойлович напосівся и неустанно представляв, що Полякам ні в чім вірити не можна, що вони з роду віроломні вороги руського народу, що гаразд хосеннійше бути в дружбі с Турками. Однак мимо всіх заходів Самойлович, що жив оддалік Москви, не міг слідити за тамошніми справами. Могучий в тім часі боярин, приятель Зофиі, Василь Василєвич Голицин, піддався вговорюваням польских послів, заступництву папи и Австриі, и 21. цвітня 1686
