божоі кари и усильно просив царя, щоб вимолив ёму розрішенє од патриярха. Цар вислав до патриярха Методия просьбу про Многогрішного. Патриярх був в труднім положеню: він хотів сповнити просьбу царя, та боявся турецького правліня, котре поперало Дорошенка и Осипа; патриярх наконець дав розрішенє, але с тою умовою, щоб було тайне.
Скоро однако потім обставини поставили Многогрішного в неприязні відносини з Москвою. Воєводська управа була крайно незносна для Украінців. Посполиті після давнёго рвалися козакувати; компанійці, приборкуючи іх, заподівали ім всілякі кривди; стали проявлятись вибухи народнёго невдоволеня. Многогрішний, так як ёго попередник, вижидав загального бунту, котрий був тим можливший, що Дорошенко тілько россилав своіх агентів, щоб підмавляли лівобережних Украінців — ділати одностайно з ним при турецькій помочи, щоб вернути своій отчині волю и цілість. Деякі полки отверто стояли за Дорошенком. Украінців дражнило крім сёго й те, що підчас переговорів між Нащокиним и комисарами про потвердженє Андрусівського миру украінських послів не допустили до участі в сих переговорах. Ожидане виданє Польщі Киіва з усіма ёго святощами вражало народнє чутє. Многогрішний у своіх письмах до Артамона Сергієвича Матвієва вговорював московське правлінє, щоб визволило Украіну від воєводськоі управи и суду; сёго просив и Лазар Баранович. Та в Москву приходили письма и ніжинського протопопа, Семена Одамовича, котрий тілько обмавляв Барановича и Многогрішного, хоч рівночасно удавав приятеля сёго остатнёго; в своіх письмах, що висилав у Москву, він впевняв, що Украіна тілько й держиться присутностю воєводів и воєнних людий и негайно зворушиться, як тілько іх виведуть. Московське правлінє, настроюване такими доносами, не виводило воєводів и казало доглядати самого гетьмана; в гетьманській столиці Батурині був стрілецький голова Григорий Неєлов, котрий доносив в Москву о поступках гетьмана. Многогрішний висказував по пяному уразливі замітки и похвали над Москвою. Дорошенко війшов з ним у зносини и вговорював щоб поступав з ним одностайно. Незвісно до якого степеня Многогрішний рішився бути союзником Дорошенка и почати неприязні виступленя против Москви, але Многогрішний висказав сам московському гонцеви, Танєєву, замір, що ніяк не віддасть Киіва Полякам и разом з Дорошенком воюватиме Польщу.*) Поки мо-
