Зрада Брюховецького сильно поразила московське правлінє; воно сёго не сподівалось. В Киіві, Переяславлі, Ніжині и Острі воєводи с трудом одбились від козаків и сиділи в облозі, дізнаючи чималого недостатку; в инших — вони погибли разом з воєнними людьми під ножами и киями лютуючого народу. Коли об сім дізнались в Польщі — то Поляки говорили московським послам: „Треба нашим володарям післати війська — випалити и повбивати сих зрадників-козаків, щоб міста іх були пусті, тому що вони и вас и нас зраджують и добра від них не буде!“
Весною князь Ромодановський роспочав війну облогою города Котельви. До Брюховецького прийшли на поміч Татаре. З-за Дніпра йшов с козацьким військом Дорошенко; Брюховецький вийшов ёму на зустріч з Гадяча. Недалеко Опочні прийшло до ёго десять сотників з домаганєм, щоб оддав булаву, знамя и пушки. Брюховецький побив сих сотників и вислав іх закованих в Гадяч. Та тут зворушилася против ёму громада козаків, вдерлася в шатро, спіймала и затаскала до Дорошенка. Дорошенко тілько дав знак рукою: козаки здерли з Брюховецького одіж и били до смерті оружєм, вилами и киями.
Сумятиця в народі була так велика, що вслід за тим розлягалися крики: вбити Дорошенка. Та задніпрянський гетьман утихомирив юрбу, викотивши іі кілька бочок горівки. Дорошенко зібрав всенародпю раду и питався: „Що тепер діяти? Чи миритись з Москвою? Чи піддаватися Польщі або султанови?“ Народ не хотів чути про Польщу, лаяв Москалів за іх напасті и давав перед турецькій власті. Дорошенко виступив проти Ромодановського, котрий сей час одступив од Котельви. Тепер ціла Украіна була в руках Дорошенка; ёму лишилося тілько укріпити свою власть, та тут на лихо прийшла до ёго вість с Чигирина про зраду жінки: він пішов за Дніпро, забравши с собою полонених московських начальників и єпископа Методия, а начальство над лівобережною Украіною поручив свому генеральному осаулови Демянови Многогрішному. Зараз по відході Дорошенка Ромодановський рушив на Вкраіну и заняв Ніжин; Многогрішний замість битися з ним, заявив бажанє піддатися цареви, надіючись зістати гетьманом. Тоді заступником козаків явився чернигівський архиепископ Лазар Баранович; він просив письменно в царя прощеня народови, та молив, щоб на Вкраіну не посилати воєводів; то само прохав и Многогрішний и представляв, що всё лихо склалось від напасті из сторони воєводів та с хитрощів єпископа Методия. Толки про вибір нового гетьмана велися кілька місяців,
